Ірвін Ялом присвятив цілу книжку проблемі страху перед смертю.
Я чув, що Василій Великий говорив, що правдива філософія починається з питання, відчуття про смерть. І тут варто пригадати те, що для Отців Церкви філософія була певним входом у спілкування з Богом, до зустрічі з Христом.
Я пригадав як сильно є захоплення саме темою смерті у сучасних підлітків. Наприклад, готи. І це мені говорить про певну пустку, яку відчувають молоді люди, що навіть в смерті вони починають бачити щось позитивне і добре.
Я зовсім не вважаю, що смерть може привести людину до правдивого пізнання Бога. Людина, яка відчула страх смерті, починає робити все для того, щоб втекти. І так віра може бути втечею від смерті. Чи така віра є потрібною Богові? Віра вимушена, віра, коли людині вже нема до кого звернутися. Ця віра є поверхова і не торкається самої глибині людини.
Я виходжу з того, що віра починається з зустрічі. Безперечно, ця зустріч може відбутися на порозі смерті. Але є чистою благодаттю і присутність сметі в цей момент є скоріше всього другорядною обставиною.
Але ми маємо визнати, що смерть є таємницею. Ми не знаємо що нас там чекає. Віра лише пробивається крізь цю темряву слабим промінчиком, довіряючись Любові Всемогутнього Бога. Тобто відсутність страху смерті у віруючих є наслідком віри. Але і віруюча людина може відчувати цей страх смерті.
Але не треба обов'язково звинувачувати таку людину у слабкості віри, адже Сам Христос не хтів помирати і молився перед Своїми стражданнями.
Є залишається питання про смерть. Чи вона може мотивувати до правдивого доброго життя? Мені так не здається. Лише любов, бажання Близькості Бога може допомогти людині відкинути страх смерті. Я знаю, що у Середньовіччі проповідники саме на це ставили свій головний натиск. І монахи вітали одне одного саме згадкою про смерть. В нас же час люди настільки бояться смерті, що намагаються усіляко вирізати її зі своєї культури та світогляду. А мені лише здається, що є щось набагато сильніше чим треба закликати людину, про що їй треба говорити: про Божу Любов, про її самотність, про те, що Бог хоче жити з людиною.
Сама думка, твердження про те, що Бог любить людину в певній мірі нівелює саму проблему смерті. Якщо Бог любить, то Він не допустить того, щоб ті, які вірять і звіряються на Нього, не загинули.
Але християнство безперечно ще більше звертається до самої теми смерті, адже Христос Воскрес. Ісус не є тільки Божою Любов'ю. Він є розіп'ятий. Він є померлий. Він є похований у гріб. Якщо ми говоримо про те, що Христос є новий Адамом, то тим більше ми маємо визнати що смерть Ісуса пов'язана з нашою смертю. Христос не тільки плакав над Лазаря, тому що Він його любив, але і тому що Він взагалі зустрівся з самою смертю, зі смертю людини. Він справді увійшов у смерть. І вийшов з неї переможцем.
Тому такими важливими є для нас саме святкування Великодня. Тому сама християнська віра беззаперечно базується на цьому просто визнанні, що Христос Воскрес. Тема смерті не є осоружною для християнства, просто вона є усього навсього другорядною, вона є фоном для великої Божої Любов'ю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.